Urbis in horto – так величаємо Чикаго, що в перекладі з латині означає “місто в саду”. Засноване в 1833 році, з висоти пташиного польоту, нагадує прекрасну лілію. Своїй назві місто завдячує індіанському племені, яке проживало у цій місцевості і називали її “shikaakwa”. Особливого шарму вимові додали французькі поселенці. Згодом до них приєдналися й інші народи, назвавши Чикаго “містом вітрів”, “містом широких плечей”, послуговуючись фразою “I Will” (“Я зможу “), яка стала крилатою для усіх поколінь емігрантів. Впевненість у власних силах, помножена на працьовитість, є невід’ємними рисами характеру українців. Вони люблять Чикаго, наповнюючи етнокультурний всесвіт своєю присутністю.

Ми можемо тільки здогадуватися, коли перший емігрант з України оселився тут, вивчаючи спогади, залишені у небагатьох друкованих на той час газетах. У статті графа Леливи, поданій у Русько-Американському календарі з 1897 року читаємо: “На величезній просторині Сполучених Держав, від Нью-Йорку до Сан-Франциска, від Ріо-Гранде до джерел Міссурі, живе до 200 тисяч русинів”.

Перша хвиля еміграції українців починається у 1870-х роках і закінчується в 1914 році. Більшість з них називали себе русинами – “Ruthenians”, походили зі західних земель, що були під Австро-Угорщиною. Згідно зі статистикою Юліяна Бачинського у його праці “Українська імміграція у Злучених Державах”, яка з’явилася в 1914 р., до 1898 р. до США прибуло 108 тис. емігрантів-українців, а за 1899-1909 рр. — понад 280 тис., тобто з природним приростом в 1910 р. українців, галичан і закарпатців було бл. 470 000. Від загальної кількості населення США українці становили 0,5%. Однак церковні джерела налічували на 1914 р. самих греко-католиків бл. 500 000.

Найбільші українські скупчення були тоді в східних штатах, приблизно дві третини жили в Пенсильванії, Нью-Йорку й Нью-Джерзі. У 1914 р. на території цих трьох штатів розміщалося 76% усіх греко-католицьких парафій. Канадський бібліограф Андрій Григорович свою хронологію українців на американському материку починає з Івана Богдана з Коломиї. Тесля був серед тих, хто 1 жовтня 1608 року на кораблі “Марія-Маргареттa” прибули з Лондонa до порту Джеймстаун (штат Вірджинія) освоювати новий світ.

Український Конгресовий Комітет у 1976 році з нагоди 100-ліття українського поселення в Америці та 200-річчя США видав марку, на якій зображено коломийського Колумба, будівничого кораблів та організатора першої фабрики скла в м. Джеймстаун. Доказом того, що українці з’явилися в Америці на території колишніх англійських володінь після 1658 року, є прізвища – Микола Оріх, Петро Луг, Антін Самбір, Яків Шийка, Матей Гора. В армії Джорджа Вашингтона також були українці – Іван Мох, Петро Полин, Іван Оттаман.

Залишилися напівлегенди про невтомного мандрівника 60-70-их років ХІХ століття, одного з перших емігрантів з Київщини – отця Агапія Гончаренка. Про нього ми розповідали окремо, як і про героя Громадянської війни, бригадного командира Івана Турчина на прізвизько “відважний козак”. У 1887 році до Сан-Франциско прибув Микола Судзиловський, народжений у Могилеві у родині судового урядовця, яка мала маєток у селі Фастів Мстиславського повіту. У 1892 він же, як др. Руссель переїздить на Гавайські острови, отримує американське громадянство.

У 1900, під ім’ям Каука Лукіні, Судзиловський був обраний Президентом Сенату Гавайських островів. Завдяки К. Судзиловському було схвалено закон, який дозволив переселення 365 українських робітників з Каліфорнії на Гаваї. Він був власником кавової плантації, займався також лікарською практикою, став засновником Гавайського медичного товариства та Гавайської партії самоврядування, яка виступала проти приєднання Гаваїв до США. За антиамериканську діяльність Судзиловський був позбавлений американського громадянства.

Першим емігрантом із Західної України в США вважають Івана Макогона з Заліщик, що в Галичині, який прибув у 1860-х рр. і поселився в Колорадо.

У 1893-році у Чикаго переїздить з Пенсильванії один із найсвідоміших українців першої еміграції Володимир Сіменович (1859 – 1932), громадський діяч у США, лікар родом з Бучача. З його іменем пов’язуємо початки культурно-просвітницького життя української Америки. Прибувши у 1887 до США, був редактором тижневика «Америка» в Шенандоа (ПА), організатором кооперативних крамниць у Пенсильванії, активним діячем Українського Народного Союзу.

У 1917 р. д-р Володимир Сіменович і його колега лікар д-р Стефан Гриневецький засновують перший у Чикаґо український часопис “Україна”, який мав на меті об’єднати українську громаду міста. У 1930 році В. Сіменович на сторінках цього тижневика опублікував проведену ним у 1930 році статистику українців у цьому місті. Окрім цього, 1936 р. у США побачила світ “Пропам’ятна книга”, видана з нагоди сорокалітнього ювілею Українського Народного Союзу. У ній вміщено розвідки Л. Мишуги, Д. Галичина, П. Понятишина, котрі наголошували на визначальній ролі ГКЦ в організації суспільної опіки над імміграцією. Відповідно до тих записів, дізнаємося про те, яким було місто Чикаго понад 100 років тому та про маловідому українську Америку.

Українська школа в Чикаго (1923-1924 рр.)

Василь Стефаник, вимальовуючи психологічний портрет емігранта, знайомить читачів з таким “явищем”, як еміграційні агенти в Галичині. Вони вербували напівписьменних, часто неграмотних гречкосіїв на вугільні та соляні шахти, бійні та працю чорноробів на залізниці і фабрики, згодом сталеварні та сільськогосподарські роботи.

Про вороже ставлення місцевого населення до “дешевої робочої сили” у своїй статті «У 125-ліття першої української католицької церкви в США» доктор Осип Кравченюк зазначає: «Навіть “Нью-Йорк Таймс” писала 18 лютого 1888 року, що їх обкидали камінням, копали ногами й морили голодом, але без успіху. Бо їх каменували, тримали голодними в їхніх рідних країнах, і вони, мабуть, вірили, що це назавжди така їхня доля. Безпросвітні, без знання мови, вони не мали кому пожалітись, бо в той час не було на поселеннях своїх людей з освітою, зокрема своїх священиків, котрих вони вважали на рідних землях своїми найпершими провідниками. Бракувало їм своєї рідної Церкви, а в чужих костелах, польських, словацьких і німецьких, їх висміювали і дивилися на них зі зневагою».

У 1884 році греко-католицький митрополит Сильвестр Сембратович, архієпископ Львівський, отримав листа: ” …Ми тут, Владико, зайшли самі, хоч незрячі. Але не зовсім ми ті самі, щов краю, бо до того щось нам бракує. Бракує нам Бога, котрого ми розуміли б, котрого лиш по-своєму могли б чтити. Тож просимо: дай нам з краю духовних, дай благословення на будову церков, хай на чужині маємо все, чим свята наша Русь”. У грудні того ж року перший місіонер греко-католиків о. І. Волянський прибув до Пенсильванії.

Загалом, наприкінці XIX ст., єпископат ГКЦ негативно ставився до еміграції, вважаючи, що вона приводить до релігійно-морального занепаду. Як наслідок, в українських імміграційних осередках у США посилилися впливи Російської православної церкви. Володимир Сіменович першим залишив спомин про Російську православну церкву, яка вже тоді у 1893 році існувала на вул. Расін і Мадісон.

Через 10 років російський цар Микола ІІ пожертвував немалу суму на будову нової Свято-Троїцької церкви в районі компактного проживання вихідців з Галичини та Закарпаття. Її було збудовано за проектом американського архітектора Саллівана на вул. Левіт як російську православну, закарпатсько-русинську, греко-католицьку церкву. (від автора: така назва на таблиці церкви є до сьогодні).

Від емігрантів в Америці Митрополит Андрей Шептицький отримував багато листів із проханнями прислати їм священиків з Галичини. “Одною з головних заслуг  Митрополита Шептицького є те, що в 1907 р. була заснована греко-католицька єпархія в Сполучених Штатах, де тоді було півмільйона греко-католиків з Галичини та Підкарпатської Руси… Коли б не дійшло до заснування тої єпархії в Новому Світі, навряд чи греко-католики ще існували б сьогодні в Америці”. (Передруковано з Народ, (Chicago, Illinois) December 10, 1944. p. 144. Іван Кащак).

Митрополит Шептицький виявляв особливу турботу про свою паству в Америці і в 1901 р. висилає свого секретаря, а згодом і сам двічі побуває на цьому континенті. У червні 1903 року було засновано першу парафію, а через два роки збудовано Першу Греко-Католицьку Церкву святої Марії в Чикаго на перетині вулиць Сіллі і 53-ї (4949 Сіллі Авеню).

А далі через дати і цифри – феномен хронології:

1905 р. 17 серпня – крик новонародженого Михайла Оленика пробудив батьків громади. Священик закарпатської церкви Віктор Ковалицький під час хрестин немовляти, поблагословив громаду з 50-ти осіб на добре майбутнє. Це був перший день парафії святого отця Миколая.

1905 р. 31 грудня – відбулися перші парафіяльні збори парафії святого отця Миколая. Зібрали 8 000 доларів і купили під свою церкву будівлю лютеранської данської церкви на вулиці Суперіор та Бікерсдайк.

1906 р. 26 січня – о. Віктор Ковалицький відправив першу Службу Божу. Присутніми були 51 людина.

1906 р. 1 червня – отець Струтинський, доктор Сіменович та адвокат Стефан Янович заснували братство святого Миколая. Це був перший відділ Українського Народного Союзу в Чікаго (106 відділ УНС).

1907 р. – створено при церкві святого отця Миколая “Рідну Школу”, вона мала одного учителя та десять учнів.

1908 р. 15 березня – засновано сестрицтво Пресвятої Богородиці (125 відділ УНС).

1908 р. 25 грудня – засновано братство святого Степана (221 відділ УНС).

1909 р. – у Чикаго існували два хори – хор імені Лисенка при церкві святого отця Миколая та Хор Січі. Керівниками були о. Струтинський, Михайло Костюк та Наталія Гриневецька.

1912 р. – створено “Просвіту”, яку очолив доктор Володимир Сіменович, і саме ця установа відіграла велику роль в процесі українізації Іллінойсу.

1913 р. – закуплено землю під будову церкви святого отця Миколая.

1913 р. 27 листопада – відбулось урочисте посвячення наріжного каменя церкви, яке довершив Єпископ Сотер Ортинський.

1914 р. – при парафії святого отця Миколая було засноване Музичне товариство імені Тараса Шевченка. Українські музичні постановки, такі як “Катерина”, “Запорожець за Дунаєм”, “Сорочинський ярмарок” стали щорічними подіями разом із виставками народного мистецтва, концертами оркестру духових інструментів.

1915 р. 7 січня – на Різдво в новозбудованій Церкві відправлено першу Літургію.

1915 р. 25 лютого – засновано 55-ий відділ громадсько-релігійної та культурно-просвітницької організації “Провидіння”.

1915 р. 15 і 16 жовтня – у Нью-Йорку представниками різних громадських організацій було скликано перший Український Американський Сейм. На основі його нарад створено нову репрезентативну організацію – Федерацію українців в Америці. Очолив її др. Володимир Сіменович.

1917 р. 4 січня – з метою допомогти Україні матеріально після вибуху Першої Світової війни, делегація парафіян церкви св. о. Миколая, члени Федерації Українців в Америці прибули у Білий Дім з проханням до президента Вудрофа Вільсона проголосити Український День, під час якого на вулицях американських міст будуть збиратися пожертви на допомогу потребуючим в Україні.

1917 р. 21 квітня президент В. Вільсон проголосив Українським Днем. Членами Федерації було зібрано суму 53 189 доларів на допомогу Україні.

1917 р. 19 травня – вийшло перше число першого українського часопису в Чікаго “Україна”. Його засновниками були перші українські лікарі в Америці – Володимир Сіменович та Стефан Гриневецький.

1917 р. – під керівництвом Емілії Струтинської, дружини пароха церкви святого отця Миколая, було створено товариство “Об’єднання українських жінок Америки”, яке проводило курси для неграмотних нових емігрантів.

1917 р. – перша парафіяльна вечірня школа св. о. Миколая відкрила свої двері перед учнями. В авдиторії під церквою відбувалися лекції з української мови, історії, літератури та катехизму. Проіснувала ця школа 8 років.

1917 р. – о. Струтинський та др. Білик заклали перший відділ “Січі” в Чікаго з метою створення української визвольної армії. Пізніше це товариство переросло у напів-військову організацію “Гетьманська Січ”.

1918 р. – почали видавати квартальник “Рання Зоря”.

1918 р. – події в Україні з проголошення незалежної держави активізували культурне і політичне життя українців. 30 травня 1918 р. відбулося велике українське віче у парку імені Пуласкі. У марші містом і вічі брало участь близько 10 000 українців.

1919 р. – з метою підготовки до життя у вільній та незалежній Україні, чикагівець Іван Івановський та члени українського самоосвітнього гуртка заснували коледж імені Івана Франка. Тут викладали книговедення, комерційне право, математику, торгівлю, комерційну кореспонденцію, англійську та німецьку мови, українську мову, літературу та історію.

1920-1930-ті р.р. – культурне життя виділяється яскравою сторінкою у полі діяльності нашої громади. Відбувалися концерти оркестрів духових інструментів під диригуванням Івана Барабаша та Стенлі Сабора, танцювальні фестивалі під керівництвом Дарковича і славного Василя Авраменка. Найбільшим досягненням Авраменка в Чікаго був український фестиваль, який відбувався в Оперному театрі, на якому виступали 200 молодих та здібних українських танцюристів. Про український хор під диригентурою Юрія Бенецького американські газети писали найвищі слова похвал.

1925 р.- сестри Василіянки почали місійну працю в Чікаго. Вони першими перейняли управу цілоденної школи в 1936 році. Місійна праця сестер Василіянок в Америці розпочалася в 1911 р..

1932 р. – зміна духовної опіки парохії. Отці Василіяни перебирають парохію святого отця Миколая.

1933 р. – участь українців у світовій виставці “Століття Прогресу” та побудова власного павльйону “Україна”, який відвідали 1 800 000 людей.

1935 р. – у Чікаго та Іллінойсі українська громада мала 113 різних товариств. Згідно статистики, тут проживали приблизно 41 000 українців. 57% не брали участі в організованому громадському житті.

1935 р. – початок будови цілоденної української католицької школи.

1936 р. 26 жовтня – розпочала працювати цілоденна українська католицька школа святого отця Миколая. Було 5 класів в яких навчалися 86 учнів. Першим директором була сестра М. Єроніма, ЧССВ, вчителями – с. М. Магдалина, с. М. Євгенія, с. М. Анзельма.

Політичний портрет української громади Чикаґо в 30-их складали різні партії: державники, українські комуністи, гетьманці та націоналісти. Уже у 1930-х роках гостро дала про себе знати асиміляція. Оцінювати діяльність нашої громади є настільки ж важко, як і йти її слідами. Ми продовжуємо вивчати унікальне минуле, невіддільне від української культури та історії.

Марія Климчак, куратор Українського Національного Музею в Чикаго

Фото з архіву Українськаого Національного Музею в Чикаго.

http://snip.net.ua/